Метеоро́їд або метео́рне ті́ло — порівняно невелике тверде небесне тіло, що рухається у міжпланетному просторі. Згідно з визначенням МАС, метеороїд — це твердий об'єкт, який рухається у міжпланетному просторі, розміром значно менше астероїда, але значно більше атома. Лондонське королівське астрономічне товариство висунуло інше формулювання, згідно з яким метеороїд — це тіло діаметром від 100 мкм до 10 м. Інші джерела обмежують розміри метеороїда до 50 м.

Видимий слід метеороїда, який увійшов у атмосферу Землі, називається метеором, а метеороїд, що впав на поверхню Землі — метеоритом.

Найдрібніші метеорні тіла інтенсивно розсіюють сонячне світло і спостерігаються у вигляді зодіакального світла. За фотографічними і радіолокаційними спостереженнями визначено орбіти декількох десятків тисяч метеорних тіл. Переважна більшість їх рухається еліптичними орбітами навколо Сонця. Метеороїди скупчуються в площині екліптики й рухаються в тому ж напрямку, що й планети. Рух метеорних тіл визначається гравітаційним тяжінням Сонця і планет, а також негравітаційними силами, що є результатом взаємодії метеорних тіл з електромагнітним і корпускулярним сонячним випромінюванням (світловий тиск, ефект Пойнтінга — Робертсона тощо). Світловий тиск може виштовхувати за межі Сонячної системи найдрібніші метеорні тіла (менші 10^-4 см). У більших, але не досить великих, тіл під дією ефекту Пойнтінга — Робертсона поступово зменшуються розміри й ексцентриситет орбіти, із часом вони можуть впасти на Сонце. На шляху до Сонця метеорне тіло може бути захоплене планетами; найбільше речовини перехоплює Юпітер. Час існування метеорних тіл у внутрішніх областях Сонячної системи (усередині орбіти Юпітера) набагато менший за вік власне планетарної системи. Тому метеорна речовина тут постійно поповнюється.

МАЛІ ПЛАНЕТИ (АСТЕРОЇДИ)

   Автор геліоцентричної системи великий польський вчений Микола Коперник, прийнявши за одиницю відстань від Землі до Сонця (астрономічна одиниця), уперше вичислив відстані від Сонця до Меркурія, Венери, Марса, Юпітера і Сатурну. На Кеплера, ревного послідовника Коперника, сильне враження справив той факт, що Юпітер знаходиться дуже далеко від Марса. Між цими планетами неначе існувала якась "порожнеча", і він висловив інтуїтивне припущення, що в цій "порожнечі" повинна знаходитися якась невідома невидима планета.

Припущення Кеплера отримало підтвердження після того, як в 1772 р. німецький астроном, математик і фізик Йоганн Даниель Тиціус запропонував емпіричне правило про відстані планет від Сонця. Чотирма роками пізніше Йоганн Воде опублікував це правило, і воно стало відомим як правило Тиціуса - Боді. Полягає воно в наступній закономірності: якщо до кожного члена ряду 0, 3, 6, 12, 24, 48, 96,... додати число 4 і знову отримане число розділити на 10, то члени нового ряду 0,4; 0,7; 1,0; 1,6; 2,8; 5,2; 10,0,... приблизно виражають (у астрономічних одиницях) відстані від Сонця до Меркурія, Венери, Землі, Марса, Юпітера, Сатурну... У цьому ряду число 2,8 нібито виражає відстань від Сонця до невидимої планети, що знаходиться між Марсом і Юпітером

Сумніви у вірності цього правила, як і в тому, що між Марсом і Юпітером є невидима планета, повністю відпали в 1781 р., коли Вільям Гершель відкрив планету Уран, що знаходиться від Сонця на відстані 19,2 астрономічної одиниці. За правилом Тиціуса - Боді, відстань від Урану до Сонця обчислюється у вигляді 19,6 астрономічної одиниці.167 Цей факт послужив поштовхом для пошуків невидимої планети. Вже з кінця XVIII ст. астрономи ревно почали "обнишпорювати" своїми телескопами зодіакальні сузір'я і шукати невидиму планету. Вона була відкрита італійським астрономом Джузеппе Піацци 1 січня 1801 р. як слабка "зірка" величиною 7m,6 в сузір'ї Тельця.

Впродовж шести тижнів Піацци регулярно спостерігав "зірку", яка не була занесена в зоряні каталоги. Піацци помітив, що вона повільно переміщається із заходу на схід по відношенню до зірок, що "є" сусідами, але внаслідок хвороби Піацци був вимушений перервати спостереження. Коли ж він видужав і спробував знайти цю "зірку", то не знайшов її. Як не роздивлявся він уважно в телескоп ту область, в якій останній раз спостерігав її, він ніде не міг її знайти, неначе вона зникла безслідно. Куди ж вона поділася?  Відповідь на це питання дав молодий тоді математик Карл Гаусс, який розробив метод підрахунку орбіти обертання небесного тіла навколо Сонця (найменше за трьома точними спостереженнями цього небесного тіла, зробленими в три різні моменти). За спостереженнями Піацци Гаус вичислив орбіту відкритої ним "зірки". Виявилось, що це не комета, як раніше припускав Піацци, а мале небесне тіло з орбітою, що проходить між Марсом і Юпітером, віддалене від Сонця на середню відстань 2,8 астрономічної одиниці. По вичисленій орбіті Гаус склав эфемериду відкритого Піацци небесного тіла. На її основі точно через рік, 1 січня 1802 р., "зірка Піацци" була знову виявлена німецьким лікарем і астрономом-любителем Генріхом Ольберсом саме в тому місці, яке заздалегідь було вичислено Гаусом. Вже не було ніяких сумнівів в тому, що "зірка Пиацци" є малою планетою, названою Церерой.

   Ольберс почав регулярні спостереження за Церерой. Пройшло трохи часу, і 28 березня 1802 р. "недалеко від Церери він відкрив іншу, подібну до неї малу планету, яка була названа Палладой. Її орбіта обертання навколо Сонця також виявилася між орбітами Марса і Юпітера. Найцікавішим було те, що її орбіта приблизно співпадала з орбітою Церери. Це навело Ольберса на думку про те, що обидві відкриті малі планети - Церера і Паллада - насправді є уламками якоїсь великої планети, яка оберталася навколо Сонця по орбіті, що лежить між орбітами Марса і Юпітера. З невідомих причин планета розкололася. Розвиваючи далі цю думку, Ольберс висловив припущення, що між орбітами Марса і Юпітера повинна знаходитися велика кількість уламків планети, що розкололася. Це його припущення дало новий стимул для пошуків малих планет між Марсом і Юпітером. Результати не забарилися позначитися. У 1804 р. До. Гардинг відкриває малу планету Юнону, а через три роки Ольберс - Весту.

   У пошук малих планет включається усе більше число астрономів і обсерваторій. Величезну роль зіграло збільшення потужності телескопів. Усе це сприяло тому, що до кінця XIX ст. були відкриті 452 малих планети. Коли астрономи стали застосовувати фотографування і спеціальні методи виявлення малих планет, число відкриттів різко зросло. На сьогодні вони усі мають свої номери і включені в спеціальний каталог, що налічує понад 1800 одиниць.   Астероїдів зазвичай невидимі неозброєними глазом, а в зоровому полі сучасного телескопа видні як слабкі "зірочки". Само назва малих планет - астероїди (зіркоподібні) - показує, що їх розміри дуже малі в порівнянні з розмірами великих планет. Найбільша з малих планет Церера має, наприклад, діаметр 770 км. За нею слідують Паллада (490 км), Веста (390 км), Альберт (230 км), Мельпомена (230 км), Евмония (230 км), Юнона (190 км) і т. д. Відкриті в останні десятиліття астероїди мають діаметри менше 1-2 кілометрів.    Видимий блиск великого числа астероїдів змінюється з часом, вони немов починають "блимати". Це явище пояснюється їх неправильною і довгастою формою і власним обертанням навколо осі.

  Найбільші астероїди є і найяскравішими. Їх зоряні величини коливаються між 6m і 8m, тоді як відкриті останніми роками астероїди дуже слабкі (від 13m до 15m). В майбутньому, без сумніву, будуть відкриті ще дрібніші астероїди. Скільки ж астероїдів існує в Сонячній системі? На це питання ще немає остаточної відповіді. Результати досліджень різних учених сильно розрізняються, але все-таки можна прийняти, що кількість астероїдів знаходиться в межах від 10 000 до 100 000. Очевидно, проте, що близько двох тисяч відкритих астероїдів представляють малу частину усіх астероїдів нашої Сонячної системи.

   Спостереження і фотографування якого-небудь астероїда за допомогою сучасного телескопа не представляється скрутним. Труднощі настають після того, коли треба довести, що зафіксований астероїд є дійсно новим, а не одним із вже відкритих. Це примушує регулярно, ніч за ніччю фотографувати астероїд і по знімках визначати його координати в моменти спостереження. По координатах потім обчислюється орбіта обертання астероїда навколо Сонця і складається його ефемерида. Подальші спостереження за астероїдом проводяться на підставі складених ефемерид, потім аналізуються відмінності між заздалегідь вичисленими і знятими положеннями астероїда, уточнюється його орбіта. Ці спостереження тривають тривалий час, але тільки на їх основі доводиться, що цей астероїд є дійсно новим. Тільки після цього астероїду привласнюються номер і ім'я, і він вноситься в каталог малих планет.

Відповідно до прийнятої в астрономії традиції малі планети називаються жіночими іменами, які беруться з грецької і римської міфології. Але ще в 1890 р. усі відповідні імена були вичерпані. Тому знову відкритим астероїдам стали привласнювати імена видних астрономів, чудових учених і великих історичних осіб, назви міст і держав, географічних областей і т. д. Разом з назвою кожен астероїд отримує і індивідуальний номер, який привласнюється йому по порядку відкриття і ставиться в дужках (після назви астероїда).

   При безперервно зростаючому числі астероїдів збереження строгої традиції в їх найменуванні стає скрутним. Деяким астероїдам, що значно відрізняються від інших (наприклад, своїми орбітами), давалися чоловічі імена. Так, наприклад, астероїди, що утворюють групу Юпітера, названі іменами героїв Троянської війни. Ці 14 астероїдів відомі під загальною назвою "Трої" - Ахілл , Патрокл , Гектор , Нестор , Пріам , Агамемнон, Одісей , Еней , Анхиз , Троїв , Аякс , Диомед , Антилох  і Менелай.   "Троя" утворює дві групи. Перша розташована перед Юпітером, а інша - після нього, при цьому кожна група знаходиться у вершині рівностороннього трикутника, утвореного цією групою, Сонцем і Юпітером. Іншими словами, кожна з груп "Трої" однаково віддалена від Сонця і Юпітера.

   Астероиды-"троянцы", що знаходяться в групі перед Юпітером, названі іменами героїв-ахейців, а ті астероїди, які знаходяться позаду планети, називаються іменами Героїв-Трої.   Неможливо розповісти усі міфи і легенди, пов'язані з узятими з міфології іменами для декількох сотень астероїдів, тому ми приведемо тільки деякі з них.   Астероїду Церера присвоєно ім'я богині Цереры. Так римляни називали старогрецьку богиню родючості Деметру, покровительку землеробства і матір Персефони, або, як її називали римляни, Прозерпины (см про сузір'я Діви).   Астероїд Паллада (2) названий на честь богині Афіни Паллады.

* * *

   Зевс одружився на богині мудрості Метиде.176 Але богині долі - мойри - передбачили, що від Метиды у Зевса з'являться дочка і син, які відберуть у нього владу над світом. Щоб уникнути цього, Зевс ніжними ласками приспав Метиду і проковтнув її до того, як вона народила йому дочку - богиню Афіну Палладу.177 Пройшло трохи часу, і Зевс відчув в голові нестерпний біль. Щоб позбавитися від неї, він покликав свого сина Гефеста і наказав, щоб той розрізав йому голову. Змахнув гострим мечем Гефест і розітнув голову свого батька, не заподіявши, зрозуміло, йому ніякому болю. З голови Зевса вийшла богиня Афіна Паллада. На голові у неї був золотий шолом, а в руках вона тримала гострий спис і блискучий щит.    Для древніх греків богиня Афіна Паллада була одним з головних божеств. До неї люди відносилися з особливою повагою. По їх віруваннях, вона була богинею мудрості, яка навчила людей ремеслам і наукам. Завдяки ній греки стали безстрашними мореплавцями і опанували витончені мистецтва. Вона навчила жінок ткати полотно і уміло і вправно виконувати усю домашню роботу. Але не лише це дала богиня Афіна Паллада грекам. Вона перемогла навіть володаря морів посейдона в спорі за те, хто володітиме Аттікою. Згідно з рішенням Зевса, влада над Аттікою повинна була належати тому з богів, хто піднесе найкращий подарунок жителям цієї країни. Посейдон ударив своїм тризубцем в скелю, і звідти забив ключ чистою, як сльоза, води - символ того, що жителі Аттіки стануть безстрашними мореплавцями і володітимуть усіма морями. А Афіна Паллада розрила списом землю, і на розритому місці виросло зелене маслинове дерево, усипане плодами. Це дерево повинне було принести грекам багатство і давати їжу. Подарунок Афіни Паллады виявився ціннішим, і вона стала власницею Аттіки. Тому одне з міст Аттіки і носить її ім'я - Афіни.    Афіна Паллада була покровителькою міст і грецьких героїв, яких вона напучувала мудрими радами і яким завжди приходила на допомогу тоді, коли смертельна небезпека погрожувала їх життю.

   Астероїду Юнона присвоєно ім'я богині Юнони. Так римляни називали богиню Геру - дружину Зевса, покровительку браку і сім'ї. Астероїду Вести присвоєно ім'я давньоримської богині вести - (у древніх греків Гестії) - богині домівки і жертовного вогню. Греки також шанували її як покровительку міст і держави. Свідченням її сили є те, що богиня Афродіта, що збуджувала любов в серцях і смертних, і богів, не могла підпорядкувати своєї влади тільки Гестію, Афіну Палладу і Артеміду.    Астероїду Геба присвоєно ім'я вічно юної і безтурботної Гебы - дочки Зевса і Гери. По віруваннях древніх греків, Геба втілювала веселу привільну молодість. Коли ненависть Гери до Геркулеса згасла, вона віддала йому в дружини свою дочку Гебу. Астероїдам Мельпомена , Каллиопа, Талия , Евтерпа , Урания , Полигимния , Эрато , Терпсихора  і Клио  дані імена муз, які завжди супроводжували бога Аполлона.

* * *

   Навесні і літом, коли зелені ліси покривають Гелікон, біля священного джерела Иппокрены і на горі Парнас, звідки стікають прозорі води ключа Кастальского, бог Аполлон супроводжував грою на лірі чарівні танці дев'яти муз - покровительок і натхненників поезії, мистецтва і наук, чарівних і безтурботних дочок Зевса і Мнемозины. Вони були супутницями Аполлона, що часто акомпанував їм, коли музи співали свої чудові пісні. Коли вони співали і танцювали, а Аполлон грав на своїй лірі, навіть боги на Олімпі замовкали і із захватом слухали ім.    Повільно і велично виступає бог Аполлон, увінчаний лавровим вінком, із золотою лірою на плечі, а за ним, сяючи своєю молодістю і божественною привабливістю,- танцюючі і співаючі дев'ять муз: Каллиопа - муза епічної поезії, Эрато - муза любовних пісень, Мельпомена - муза трагедії, Талия - муза комедії, Терпсихора - муза танців, Евтерпа - муза ліричної поезії, Урания - муза астрономії, Клио - муза історії і Полигимния - муза священних гімнів.

   Астероїдам Феміда і Діку присвоєні імена богині правосуддя і богині. Астероїд Прозерпина отримав своє ім'я на честь дочки Зевса і Деметры Персефони, яку римляни називали Прозерпиной. Астероїду Амфитрита дано ім'я дружини бога посейдона Амфитриты.    Астероїдам Евфросина і Аглая  присвоєні імена харит, або грацій, Евфросины і Аглаи.179 Згідно з віруваннями древніх греків і римлян, вони були богинями ідеальної жіночої краси і привабливості, уособленням гармонії і радості у світі. Астероїд Дафна  отримав ім'я німфи Дафны, дочки річкового бога Пенея.

* * *

   Ось що розповідає міф про трагедію Дафны.    Висока і струнка, спокушаюча усіх своєю красою, безтурботно розгулювала Дафна по зелених полянах Тембийской долини, де протікала річка Пенею. Вона збирала квіти, плела з них вінки, якими любила прикрашати свою голову, ганялася за метеликами. Її безтурботний сміх оголошував лісисті пагорби. Одного разу Дафна вирішила піднятися на високу гору Осса, що синіла вдалині. Птахом полетіла туди Дафна і почала підніматися по лісистому схилу гори. Нарешті, статут, вона сіла відпочити на маленькій лісовій поляні, порослій дивовижними красивими кольорами. І несподівано до її слуху донеслися чарівні звуки - хтось грав на лірі. Заслуховувала Дафна. Але незабаром звуки завмерли. Вона встала і стала дивитися туди, звідки ще нещодавно лилася музика. Вона побачила, що назустріч ній спускався з гірського схилу прекрасний стрункий юнак з сяючою особою і з лірою на плечі. Це був сам бог Аполлон. Дафна злякалася, кинулася бігти з гори ближче до рідної Тембийской долини, до свого батька річковому богові Пенею під захист. Юнак біг за нею, благаючи її зупинитися, назвав своє ім'я, але Дафна бігла ще швидше. Вона вже досягла річки, коли Аполлон майже наздогнав її. Тоді Дафна, розплакавшись, змолилася своєму батьку Пенею, щоб він врятував її від переслідуючого юнака. І в ту ж мить набігла густа мла, що приховала Дафну від очей Аполлона. Через деякий час туман розсіявся, і на місці, де перед цим знаходилася Дафна, виросло дивне дерево із зеленим листям, яке вітер тихо ворушив, і вони легенький шуміли, немов вели розмову між собою. Зрозумів Аполлон, що в це дерево бог Пенею перетворив свою дочку Дафну, і назвав це дерево її ім'ям - Дафна - дерево лавра. Воно стало відтоді улюбленим деревом Аполлона, з його гілок він зробив вінець, який ніколи не знімав зі своєї голови. Гілками лавра стали нагороджувати переможців спортивних ігор і змагань. Для них лавровий вінок був єдиною і найвищою нагородою.

   Назву астероїда Пандора нагадує про нещастя і біди, які Зевс обрушив на людей.

* * *

   Після того, як Прометей дав людям вогонь і навчив їх обробляти землю і плавити метали, будувати житла і розводити худобу і свійську птицю, люди стали жити щасливо. Розцвіли села і міста, на зелених лугах паслися стада корів і овець, а поля були золотими від дозрілих колосів. Радість і щастя панували на усій Землі. Побачив це Зевс і зрозумів, що Прометей порушив його заповідь, зробивши людей щасливими, і гнів наповнив його душу. Він вирішив жорстоко покарати Прометея, а людей знову зробити нещасними і знедоленими, щоб зберегти свою владу над ними. "Якщо люди опанують знання і мудрість,- думав Зевс,- вони вже не шануватимуть ні мене, ні інших богів Олімпу".    Покликав він свого сина Гефеста, дав йому глину і наказав зробити з неї дівчину, яка була б красивіша за усіх дівчат на Землі. Узяв Гефест глину і відніс її у свою кузню, що знаходилася на вершині гори, що постійно вивергала клуби диму і буйне полум'я. Рівно через день Гефест приніс на Олімп зроблену їм з глини статую дівчини і передав її Зевсові. Вона воістину була божественно красивою, але безживною.    Зібрав Зевс усіх богів-олімпійців і, поставивши перед ними дівчину, наказав кожному з них нагородити її яким-небудь даром. Сам Зевс передусім подарував дівчині життя. Афіна Паллада нагородила її розумом, навчила ткати чарівне полотно і робити усю домашню роботу. Аполлон наділив її чудовим голосом і навчив співати прекрасні пісні, а Афродіта дала їй сині очі, золотисте волосся і божественну красу. І, нарешті, Гермес наділив її даром мови, щоб вона говорила так красиво і переконливо, що ніхто і ніколи не зміг би їй ні в чому відмовити.    Дівчина отримала від богів усі ці дари, і тому Зевс дав їй ім'я Пандора, що означало "усім обдарована". Після цього він покликав Гермеса, вручив йому Пандору і наказав відвести її до брата Прометея Епиметею і віддати йому в дружини.    Щасливо жили Пандора і Епиметей, але недовго тривало їх щастя. Одного разу увечері Гермес приніс їм в дар від Зевса великий красивий ящик, перев'язаний золотим мотузком. Гермес наказав їм, щоб вони не заглядали в ящик, і віддалився.    Як тільки Гермес пішов, цікавість стала долати Пандору: а що знаходиться в цьому ящику? Довго вона дивувалася і гадала і, нарешті, вирішила відкрити і подивитися, що ж там лежить. Схопила вона золоту перев'язь, розв'язала вузол і підняла кришку. З ящика, як хмара, вилетіли і розлетілися по всьому світу різні лиха, які були там ув'язнені : страждання, муки, турботи, хвороби, злість, брехня, крадіжки, нещастя, які тут же напали на людей і назавжди позбавили їх щастя. Не минули вони і Пандору з Эпиметеем. Що зневірилися, змучені болем і стражданнями, вони дивилися на ящик і раптом почули голос, що йде з глибини : "Пустите мене, я полегшу ваші муки і страждання"!    Замислилася Пандора, чи варто знову відкривати ящик, щоб звільнити істоту, яка так наполегливо благала її про свободу. Нарешті, вона сказала собі: "Навряд чи нас може осягнути більше нещастя, ніж те, яке вже обрушилося". Підняла вона кришку, і - о, диво! - в ту ж мить з ящика з'явилася мила дівчина з сяючою особою, світлими живими очима і радісною посмішкою. Як метелик, вона запурхала по кімнаті і своїми крилами злегка торкнулася Пандори, і Епиметея. Дивом зникли ті, що мучили Пандору і Епиметея страждання, і вони навіть посміхнулися один одному. Запитали вони у дівчини її ім'я, і вона сказала: "Мене звуть Надія".    Пандора і Епиметей благали дівчину залишитися назавжди з ними і полегшувати їх страждання, але вона відповіла: "Я завжди приходитиму до вас, коли ви відчуєте в мені необхідність. А зараз я повинна поспішати утішити багатьох інших людей на Землі і принести радість тим, чиї біль і страждання не менше ваших".

   Астероїд Ікар , що має діаметр тільки 1,5 кілометра, являється, можливо, найцікавішим з відомих на сьогодні астероїдів. Його орбіта навколо Сонця представляє дуже довгастий еліпс. Коли Ікар знаходиться в перигелії, він віддалений від Сонця тільки на 28 мільйонів кілометрів (у два рази ближче до нього, ніж планета Меркурій). У афелії він знаходиться від Сонця на відстані 390 мільйонів кілометрів (далеко за орбітою планети Марс).    Поки не відомий ніякий інший астероїд, який би так близько наближався до Сонця, як Ікар. Тому йому і присвоїли ім'я легендарного юнака Ікара - сина Дедала, про якого міф розповідає наступне.

***

   Далеко за межі Афін рознеслася слава про Дедала. Він був не лише неперевершеним живописцем і скульптором, але будував також прекрасні палаци. Його біломармурові статуї були неначе живі, тільки не могли ходити і розмовляти.   Одним з учнів Дедала був його племінник Тал, який вже з юних років вражав своїм талантом і винахідливістю. Злякався Дедал, що племінник може перевершити його в майстерності і затьмарити його славу, і вирішив його убити. Одного разу увечері він запросив Тала прогулятися. Прийшли вони в Афінський акрополь і зупинилися на скелі у самого краю прірви. Коли на заході зникли останні промені Геліоса і богиня Никта накинула своє темне покривало на Землю, Дедал штовхнув племінника, і той полетів в прірву. Так загинув Тал.    Дедал спустився із скелі в прірву і там знайшов тіло племінника, що розбився. Почав він копати йому могилу, щоб приховати сліди злочину, але у цей момент його побачили афіняни. Злочин Дедала був очевидним, і ареопаг засудив його на смерть. Щоб уникнути загибелі, Дедал втік разом зі своїм сином Ікаром на острів Кріт до царя Миносу. Зрадів Минос, що до нього прибув такий відомий будівельник і художник, і прийняв батька і сина як дорогих гостей.    Дедал на знак вдячності за прийом збудував для Миноса палац-лабіринт з такою великою кількістю заплутаних коридорів, що той, хто потрапляв туди, вже не міг вибратися з лабіринту.    Пролетіли роки. Тоска по батьківщині все більше пригноблювала Дедала, і він попросив Миноса, щоб той дозволив йому повернутися в Афіни. Минос ні в якому разі не хотів втрачати такого майстерного майстра і відмовив Дедалу. Він навіть наказав варті стежити за батьком і сином, щоб вони не зробили спроби втекти з острова, скориставшись яким-небудь випадковим кораблем.    Муки Дедала росли день від дня. Вдень і вночі він думав про те, яким же способом можна покинути острів Кріт і звільнитися від влади царя Миноса. Нарешті, він придумав: "Якщо я не можу звільнитися з неволі за допомогою корабля, то мені залишається тільки небо! Адже ця дорога залишається відкритою"!    Зібрав Дедал пір'я різних птахів, зв'язав їх льняними нитками і скріпив воском. Зробив він так чотири крила. Покликав свого сина Ікара, прикріпив йому два крила і показав, як ними треба махати при польоті. Надів Дедал і свої крила. А перед відльотом він попередив Ікара, щоб той не піднімався дуже високо і не наближався до Сонця, тому що від його тепла міг розтанути віск, що скріплював пір'я, а без крил він загине.    Змахнули крилами Дедал і Ікар, піднялися над Землею і полетіли до рідних Афін.    Забув Ікара ради свого батька. Захопившись польотом і сп'янілий від свободи, він все сильніше розмахував крилами і все вище піднімався вгору. Пекучі промені Сонця торкнулися його, ось вже почав танути віск, крила розпалися, і Ікар нестримно полетів до Землі, впав в морі і потонув, тому відтоді і стали називати це море Икарийским (тепер Крітське море - південна частина Егейського моря).